Функціональні та нефункціональні вимоги до програмного забезпечення

Уявіть: ви замовляєте розробку софту, вкладаєте у проєкт час і бюджет, а в результаті отримуєте продукт, який не відповідає очікуванням, не може показати належного рівня якості, чи просто не вирішує завдання вашого бізнесу. Чому так стається? Найчастіше причина криється у некоретно сформульованих вимогах до програмного забезпечення. Функціональні та нефункціональні вимоги — це фундаменту успіху будь-якого проєкту. Вони визначають, що і як має робити софт, забезпечуючи спільну мову між замовником, розробниками та користувачами. 

У цій статті ми розберемо, що таке вимоги до програмного забезпечення, розберемо їх різновиди, розглянемо, як вони структуруються, пояснимо, як скласти вимоги до ПЗ без очевидних помилок.. Це практичний гайд, який може стати у пригоді власникам бізнесу, менеджерам, і навіть командам розробників. 

Що таке вимоги до програмного забезпечення: ключові поняття

Почнемо з основ: вимоги до ПЗ — це формалізований опис того, що саме має робити система, вичерпний перелік її характеристик. Іншими словами, це набір правил, функцій і обмежень, які визначають майбутній продукт. Чітко сформульовані вимоги допомагають уникнути непорозумінь між замовником і командою, а також гарантують, що кінцевий результат відповідатиме очікуванням.

Вимоги можуть бути функціональними (описують можливості ПЗ) та нефункціональними (визначають кількісні та якісні характеристики реалізації функціоналу).

“Провідником” вимог до ПЗ на проєкті виступають специфікації. Це формалізовані та деталізовані документи, що перетворюють загальні ідеї на чіткі описи та інструкції. 

Аби краще зрозуміти, що таке специфікація, варто розглянути її функції на проєкті. Зокрема:

• Формування спільного бачення продукту;

• мінімізація ризиків неправильного трактування вимог;

• спрощення планування етапів розробки та оцінки ресурси;

• формування засад для тестування — саме зі специфікаціями порівнюється готовий функціонал.

Правильно прописана специфікація програмного забезпечення гарантує, що замовник системи отримає саме те, чого прагне, а розробники не будуть витрачати час та сили на виправлення помилок і відхилень у проєкті. 

Як формалізуються вимоги та специфікації? Для цього на проєкті створюється SRS документ (Software Requirements Specification), куди вносять усі функціональні та нефункціональні вимоги. Якісний SRS формує спільне бачення результату для усіх зацікавлених сторін. Він має виступати основним джерелом інформації для розробки, тестування та приймання продукту.

Функціональні вимоги: основа роботи системи

Аби проєкт став можливим, потрібно спочатку описати, що саме має робити новий продукт. Навіщо його створювати? На ці питання відповідають функціональні вимоги. Це можуть бути процеси, сценарії використання, бізнес-логіка, правила обробки даних, взаємодія з іншими системами тощо.

Як це може виглядати на практиці? Наведемо типові приклади функціональних вимог для різних типів продуктів: 

• eCommerce: "У каталозі користувач може фільтрувати товари за ціною, категорією та рейтингом"

• SaaS сервіс (на кшталт Grammarly): "Система пропонує виправлення граматики в реальному часі після введення тексту".

• Fintech: "Користувач може переказати кошти через IBAN за 3 кліки".

• IoT (на кшталт Ajax Systems): "Система надсилає push-повідомлення про спрацювання датчика за 0.15 секунди".

• CRM: "Адмін може експортувати список клієнтів у CSV одним кліком зі смартфона".

Ясна річ, у реальних SRS функціональні вимоги мають більш предметний та деталізований характер. Вони мають бути конкретними, вимірюваними та орієнтованими на результат для кінцевого користувача. 

Відтак у специфікаціях функціональні вимоги найчастіше описуються у форматі user stories, use cases або сценаріїв використання.

Наприклад:

• “Користувач може відновити пароль через email-повідомлення, якщо він його забув.”

• “Система повинна обробляти до 10 замовлень одночасно.”

Чіткий опис вимог у SRS зменшує двозначність і спрощує розробку. Досягнути цього можна через низку практик:

• Використання шаблонів. Кожна вимога повинна мати власний ID (наприклад, FR-001), короткий опис, актора і результат. Формат: "[Актор] може [дія] для [мета]". Приклад: "FR-001: Користувач може увійти через Google OAuth для швидкої авторизації".

• Дотримання принципів SMART. Вимоги мають бути конкретними (Specific), вимірюваними (Measurable), досяжними (Achievable), релевантними для бізнесу (Relevant) та обмеженими в часі (Time-bound). Наприклад, варто написати "Система обробляє 1000 транзакцій за хвилину" замість "Система має бути швидкою".

• Опис use cases. Вимоги вибудовуються з перспективи кінцевого користувача, якому потрібен результат. Наприклад: "Користувач вводить email і пароль, система перевіряє дані та відкриває профіль за 2 секунди".

• Застосування інструментів. Платформи Jira, Confluence або Notion – для документування. AI-інструменти, як ChatGPT – для генерації чорнових варіантів, автоматизації тощо.

Нефункціональні вимоги: критерії якості та ефективності

Проєкт розробки потребує не лише опису функціоналу. Не менш важливим є  нефункціональні вимоги. Вони визначають якість, ефективність та стабільність роботи системи, від них залежить, чи буде користувач задоволений продуктом у довгостроковій перспективі. 

Нефункціональні вимоги описують такі аспекти як швидкість роботи, надійність, безпека, зручність використання та здатність системи справлятися з навантаженням. Наприклад, вимога "система має обробляти 1000 запитів за секунду" є нефункціональною, оскільки стосується вимірюваної продуктивності, а не конкретної дії.

Ці вимоги поділяються на різні категорії, кожна з яких описує певний аспект якості системи. Давайте назвемо основні типи нефункціональних вимог: 

• Продуктивність (Performance). Це вимоги до швидкості та ефективності системи. Зокрема:  

  • Швидкість відгуку: Час, необхідний для виконання запиту (наприклад, "час завантаження сторінки не перевищує 2 секунд").
  • Пропускна здатність (Throughput): Кількість операцій, які система може виконати за одиницю часу (наприклад, "система повинна обробляти 100 транзакцій на секунду").

• Масштабованість (Scalability): Здатність системи ефективно справлятися зі зростанням навантаження. Це може стосуватися зростання кількості користувачів, обсягу даних або число одночасних запитів. Наприклад, "система повинна підтримувати 10 тисяч одночасних сесій без зниження продуктивності".

• Безпека (Security): Вимоги, що захищають систему від несанкціонованого доступу та загроз. Зокрема: застосування захищених протоколів, дотримання стандартів  GDPR, ISO 27001, NIST CSF, PCI DSS тощо.  

• Інші важливі категорії: надійність (Reliability), зручність використання (Usability), портативність (Portability), доступність (Availability) та сумісність (Compatibility).

Кінцевий користувач може навіть не замислюватись про нефункціональні вимоги — але саме вони формують враження від роботи з продуктом. Наприклад, повільне завантаження сторінки (порушення вимог до продуктивності) може змусити користувача покинути сайт, що особливо критично для комерційних платформ. За даними досліджень, 53% користувачів залишають вебсайт, якщо він не завантажується за 3 секунди.

Масштабованість впливає на стабільність роботи під час пікових навантажень, наприклад, під час розпродажів у онлайн-магазинах. Якщо система не може обробити наплив користувачів, це призводить до збоїв, втрати продажів і негативних відгуків. Аналогічно, брак безпеки може підірвати довіру до системи: витік персональних даних або злом акаунтів користувачів може мати катастрофічні наслідки для репутації компанії.

Відтак технічні вимоги до програмного забезпечення завжди передбачають низку нефункціональних аспектів, що покликані забезпечити якісний досвід користування продуктом. 

Відмінності між функціональними і нефункціональними вимогами

Обидві категорії описують продукт, але з різних боків. Давайте порівняємо функціональні та нефункціональні вимоги. 

 Аби краще зрозуміти суть, порівняймо приклади вимог з реального проєкту онлайн-магазину. Типові функціональні вимоги до веб-застосунку для eCommerce звучать так: 

• “Користувач може додати товар з каталогу до кошику в один клік – через кнопку на картці товару”

• “В кошику система розраховує загальну вартість замовлення з урахуванням знижок і доставки”

 Водночас приклади нефункціональних вимог для цього ж проєкту звучать так: 

• “Сторінка кошика завантажується за 1 секунду при 10 000 одночасних користувачів”

• “Cторінка кошику завжди має перебувати у “зеленій” зоні за показником PageSpeed” 

   

 Що станеться з проєктом, якщо вимоги будуть враховуватись лише частково, чи не будуть враховуватись взагалі? 

Якщо сфокусуватися лише на функціональних вимогах, продукт формально зможе виконувати свої функції, але при цьому він імовірно буде незручним, нестабільним чи ненадійним. Наприклад, онлайн-банкінг дозволятиме робити перекази, але працюватиме повільно та створюватиме ризики компрометації даних.

Якщо ж ігнорувати функціональні вимоги, команда ризикує створити швидку, надійну та безпечну систему, яка не вирішує поставлених перед нею ключових завдань. Такий продукт буде марним як для користувачів, так і для бізнесу. Наприклад, онлайн-магазин, в якому не реалізували оплату через сучасні платіжні системи. 

Структура SRS документа: правильна побудова технічного завдання

Вище ми згадували про SRS – це документ, що виступає джерелом усіх вимог до продукту. Давайте розберемось, з чого він складається, і як скласти його правильно. 

Як виглядає структура специфікації? Типовий SRS документ складається з кількох ключових розділів, що послідовно розкривають деталі проєкту:

• Вступ. Містить загальну інформацію про проєкт. Визначає мету, сферу застосування, аудиторію, визначення та абревіатури. SRS дає стратегічне уявлення про новий продукт. 

• Загальний опис. Тут визначаються загальні характеристики системи, наводяться перспективи продукту, його основні функції, категорії користувачів, робоче середовище та загальні обмеження (регуляторні, технічні тощо). 

• Детальні вимоги. Це ядро документа, в якому наводиться та деталізується повний перелік функціональних та нефункціональних вимог. Кожна вимога повинна бути ідентифікована унікальним номером для зручного відстеження та управління.

• Зовнішні інтерфейси. Окремий блок може бути присвячений тому, як система взаємодіятиме з користувачами, іншими системами та апаратним забезпеченням. Сюди входять інтерфейс користувача (UI), програмні інтерфейси (API), апаратні інтерфейси тощо. 

• Додатки: Цей розділ може містити додаткові матеріали, які допомагають у розумінні документа. Наприклад, глосарій термінів, діаграми сутностей, корисні посилання та ін.

Як правильно сформувати документ вимог до програмного забезпечення? Важливо пам’ятати про головні принципи: 

• Функціональні вимоги описуються у вигляді сценаріїв або user stories. Наприклад: “Користувач може зареєструватися через e-mail та отримати підтвердження на пошту”. Їх варто робити максимально конкретними та вимірюваними. Можна дотримуватися формули "Система має виконати [дію] при [умові]". 

• Нефункціональні вимоги формулюються як показники якості. Наприклад: “Час відгуку системи не більше 2 секунд при 1000 одночасних запитах”. Важливо надавати чіткі критерії вимірювання та уникати розмитих формулювань на кшталт “сайт має бути швидким”.

Поруч з поняттям SRS часто застосовується поняття специфікації. В контексті IT Специфікація — це детальний і точний опис вимог, характеристик або функцій продукту. Правильне оформлення специфікацій має величезне значення для якості SRS та технічного завдання, а відтак і для успіху продукту. 

Аби складати специфікації коректно, важливо використовувати чітку мову, уникати двозначностей і дотримуватися стандартів, таких як IEEE 830. Якщо вам треба зібрати специфікації, слідуйте декільком базовим принципам: 

• Використовуйте єдину структуру та нумерацію для зручності навігації.

• Пишіть коротко та однозначно, уникаючи технічних суперечностей.

• Використовуйте діаграми та схеми, щоб пояснити складні взаємозв’язки.

• Забезпечте трасованість вимог — щоб кожна вимога мала відповідність у тест-кейсах та реалізації.

• Переглядайте SRS разом із командою: колективний рев’ю дозволяє виявити прогалини ще до початку розробки.

Методики збору вимог до ПЗ

Ми вже сказали про структурування вимог та формування SRS, але ще не торкались одного з найскладніших аспектів – як зібрати та сформулювати інформацію для вимог. Існує кілька методик, які допомагають виявити, проаналізувати та задокументувати потреби замовника.

• Інтерв’ю з замовником

 Цей метод дозволяє напряму з’ясувати цілі бізнесу, ключові функції та очікувані результати. Інтерв’ю може бути структурованим (зі списком питань) або вільним, коли під час розмови виявляються додаткові деталі. Важливо ставити відкриті питання ("Які функції критично важливі?") та уточнювати важливі деталі ("Який обсяг трафіку очікується?"), щоб уникнути двозначностей. Регулярні інтерв’ю на різних етапах проєкту допомагають актуалізувати технічні вимоги до софту. 

• Аналіз користувацьких сценаріїв.

 User stories та сценарії використання допомагають зрозуміти, як реальні користувачі взаємодіятимуть із системою. Цей метод допомагає описати функціональність з погляду кінцевого користувача, що робить вимоги більш зрозумілими та орієнтованими на результат. Наприклад, замість технічної вимоги "система має дозволяти завантаження файлів" можна використати історію: "Як користувач, я хочу завантажити фото профілю, щоб персоналізувати свій обліковий запис". 

• Прототипування та юзабіліті-тестування

 Різноманітні прототипи дають змогу швидко перевірити ідеї на практиці ще до початку розробки. Це може бути простий вайрфрейм, інтерактивний макет чи навіть спрощений MVP. Такі рішення дозволяють замовнику та команді візуалізувати майбутній продукт і швидко отримати зворотний зв’язок. Проведення юзабіліті-тестування з потенційними користувачами дозволяє виявити слабкі місця в логіці та дизайні, перш ніж вони перетворяться на проблеми у готовому продукті.

Комбінування цих методів допомагає комплексно та точно структурувати вимоги користувача до ПЗ, що знижує ризики непорозумінь між замовником і командою розробки.

Специфікація вимог: від збору до формалізації

Підготовка специфікацій для розробки ПЗ – це комплексне завдання, що починається зі збору інформації через інтер’вю зі стейкхолдерами та та аналізу юзер-кейсів, а завершується структуруванням та формалізацією у вигляді створення SRS документа. Розберімо цей процес. 

• Як створити специфікацію з нуля

Створення специфікації починається не з написання, а з глибокого аналізу. Першим кроком є збір усіх доступних даних: інтерв'ю з зацікавленими сторонами, аналіз бізнес-процесів, вивчення наявних систем, опитування аудиторії тощо. На основі цих даних формується первинний, часто неформальний, список вимог.

Далі, ці вимоги потрібно деталізувати та класифікувати. На цьому етапі розрізняють функціональні та нефункціональні вимоги, надають кожній унікальний ідентифікатор і описують її максимально чітко. Важливо переконатися, що кожна вимога піддається об’єктивній перевірці. Після цього відбувається фінальне структурування документа. 

• Використання шаблонів SRS

Замість того щоб щоразу створювати структуру документа з нуля, більшість команд використовує готові шаблони SRS. 

• Найпопулярнішим є шаблон ISO/IEC/IEEE, що складається зі вступу, загального опису, блоків функціональності та нефункціональних вимог, вимог до інтерфейсів та додатків. 
• Також популярність має шаблон SRS документа з методології RUP (Rational Unified Process), що структурує перелік вимог за функціональністю, зручністю, надійністю, продуктивністю, підтримуваністю, проєктними обмеженнями тощо.

Застосування шаблонів економить час і зусилля на етапі документування, забезпечує повноту специфікацій та покращує комунікацію на проєкті. Досвідчені IT-команди нерідко модифікують шаблони під свої потреби, або ж створюють власні. Приклад специфікації ПЗ можна без проблем знайти в мережі та доопрацювати його структуру самостійно. Ще одним корисним інструментом на ранньому етапі можуть бути сервіси-генератори функціональних вимог для розробки ПЗ. 

• Основні помилки при складанні специфікацій

Написання ТЗ для програмного продукту та підготовка специфікацій може виявитись непростим завданням навіть для досвідчених розробників. Як написати SRS документ, уникнувши помилок? Розберемо найпоширеніші з них: 

• Двозначність та нечіткість. Вимоги можуть бути сформульовані розпливчасто, що може призвести до різних інтерпретацій. Наприклад, "система має бути швидкою" замість "час завантаження сторінки не має перевищувати 3 секунд".

• Відсутність пріоритизації. Якщо всі вимоги подані як однаково важливі, команда розробників може зіткнутися з труднощами, особливо при жорстких дедлайнах.

• Суперечливість. Якщо різні вимоги суперечать одна одній, розробники також стикаються з проблемами пріоритизації та комунікації із замовниками.

• Надмірні деталі реалізації. Специфікація описує, як саме слід реалізувати функцію, а не що вона має робити. Це обмежує свободу розробників і часто є зайвим.

• Надмірна технічність — документ пишеться складною мовою, незрозумілою для замовника та зацівкавлених сторін.

Правильно складені специфікації ПЗ —  це завжди баланс між деталізацією та зрозумілістю. SRS має бути практичним інструментом, а не джерелом бюрократії.

Висновки

Якісна робота з вимогами — це фундамент успішного IT-проєкту. Саме вони визначають, наскільки зручним, безпечним та ефективним буде кінцевий продукт. Чітко сформульовані специфікації допомагають уникнути ризиків, зберегти час і бюджет, а також створити рішення, яке дійсно працюватиме на бізнес.

Однак скласти по-справжньому якісний SRS непросто – це потребує високого фаху та досвіду. Розробка специфікації на замовлення може бути оптимальним рішенням для бізнесу з реального сектору, що замислився над створенням власного IT-продукту. Якщо ви хочете замовити технічне завдання для сайту, шукаєте фахівців для збору вимог, чи команду, що може реалізувати проєкт з нуля – звертайтеся до WEZOM. Ми 25 років створюємо IT-рішення, які приносять реальну цінність бізнесу.

FAQ